Вы здесь

№ 2

Из «Военной доктрины украинских националистов» (раздел «Национальное восстание»).

1938 г.

Архив ОУН в Киеве

Ф. 1. Оп. 2. Д. 466. Л. 91–139.

Печатается по: Колодзінський М. Націоналістичне повстання (розділ із праці «Воєнна доктрина українських націоналістів»). Публікація та коментарі О. Зайцева // Україна модерна. 2013. № 20. С. 257–295.

Завданням О.У.Н. є:

1) викликати повстання на всіх укр. землях;

2) надати йому зорганізовані форми й зорганізувати з повстанчих мас укр. націоналістичну армію;

3) поширити й закріпити владу на укр. землях;

4) знищити живі ворожі сили й перенести війну на ворожі землі.
 

До 1.) Укр. націоналістичне повстання може тільки тоді вдатися, як українські маси будуть пересяклі ідеольоґією О.У.Н. Треба, одначе, брати рівнож в наші пляни, що міжнародні воєнні події можуть прискорити вибух повстання на Україні, заки націоналістична ідеольоґія вспіє опанувати до коріння українські маси. Одначе навіть тоді, як міжнародні події приспішать вибух повстання в Україні, то його позитивний вислід залежатиме тільки від вибухової сили укр. народу. Тому вислід визвольних змагань укр. народу й його будучність залежить від енергії і сили, які він виявить в часах повстання. Всяке повстання мусить мати сильну організацію, щоби воно не виродилося у звичайний бунт без позитивних здобутків. Організація революційного проводу відбувається з гори на діл, так само як при регулярній армії. Повстання буде мати від самого початку належний напрям, якщо в округах, повітах (районах), селах чи колгоспах існує вже з гори місцева націоналістична, революційна влада. Така влада мусить мати велику моральну вартість, силу волі, віру, рішучість і безоглядну відвагу. Місцеві націоналістичні провідники мусять вміти скоро орієнтуватися, бо в час повстання буде повно таких ситуацій, в яких тільки самостійне блискавичне рішення зможе запевнити побіду повстанню. Такі прикмети мусять посідати нинішні націоналісти. А можна це осягнути тільки тоді, коли вже нині будуть знати всі націоналісти воєнну доктрину українських націоналістів. Тоді найменший націоналіст з якогось забутого колгоспу, радгоспу чи волинського, взглядно закарпатського, села буде діяти в ім’я вимог тої доктрини.

Зорганізовані націоналісти творять авангард повстання. Кожний український націоналіст мусить бути в першій мірі жовніром. Дальшу й головну силу повстання становлять всі Українці, які не виступлять проти нас зі зброєю в руках, як, приміром, комуністи. Рівнож поміч національних меншин як Татарів, Німців чи Болгарів треба приняти, з виїмком Жидів. Українська маса не може позістатися нейтральною в часі повстання. До повстання треба втягнути цілий український нарід, а націоналісти мають провадити й надавати націоналістичну форму повстанню.

Найголовніше завдання спочиває на провідниках націоналістичної організації по селах взглядно колгоспах. Це є найменші організаційні клітини О.У.Н. на З.У.З. На З.У.З. село буде робити повстання, в містах переважає ворожий елемент. На З.У.З. село мусить зробити повстання і йти на місто, а тим самим повстання на З.У.З. буде відбуватися з долини, а не згори. Тому нема для нього взірців з польського повстання або московського, яке відбувалося в містах, а села годилися з доконаним фактом. Село нищило дідичів і інших ворогів нової, революційної влади, й вже було по революції. На З.У.З. села мусять облягати великі міста, як 1918 р. Львів. Українське мійське населення буде тільки тероризувати місто й в цей спосіб допомагати селови. Так само на Закарпатській Україні й на Буковині головну ролю під час повстання буде грати село.

Інакше справа представляється на С.У.З. Великі міста на С.У.З., як Київ, Харків і Одеса, мають релятивну більшість українського населення, а середні міста, як Полтава, Херсон, Дніпропетровськ, Запороже, Єлисаветград, Миколаїв, мають переважаючу більшість укр. населення. Навіть Донецький басейн має такий процент укр. робітництва, що воно має всі вигляди захопити промислові осередки революційною дорогою. В той спосіб на С.У.З. повстання буде відбуватися рівночасно згори й з долини, себто міста і села виступлять рівночасно. При доброму проводі під час повстання ані один ворог не буде мати змоги втечи з українських земель або зорганізувати оборону.

Треба мати на увазі, що в українській націоналістичній революції вирішальним чинником буде національна ненависть, і в такому випадку жадна соціально ворожа верства не буде мати до ньої вступу. Що на всіх укр. землях зазублюються тісно гнет національний із соціальним, то це тільки додасть сили нашому повстанню і зробить наші боєві кличі яснійшими й сильнійшими в ударі.

Всяке повстання мало й буде мати тим більші вигляди на успіх, чим більшу територію воно обхопить. Повстання не можна сконцентрувати в часі й просторі, як регулярну армію, до великих і рішучих ударів. Повстання ділає на великому просторі, подібно як процес випаровування, а тим самим розпорошує ворога на просторі. Чим більша територія обнята повстанням, тим слабший ворог. До поширення повстання потрібно певного часу. Повстання не буде мати всюда однакову силу. В одному місці буде напруження більше, а в другому менше. Одначе з часом воно обійме ворожі сили як полум’я. Під час повстання не грає ролі, чи терен, обнятий повстанням, має багато населення, чи мало, й чи воно багате, чи бідне. Є загально знаною річчю, що бідне й загартоване в біді населення виказує найбільше бойових прикмет. На початку повстанці не повинні пориватися на великі ворожі сили, а тільки стреміти поширити засяг повстання у вороже запілля, тому що тут є, звичайно, мало ворога, й населення має більшу відвагу до виступу.

Велике значіння має для повстання опанування малих повітових міст. Вже в перших початках повстання багато таких міст буде в руках повстанців, але багато буде таких, що не буде змоги здобути в перших днях. А малі міста значать багато для висліду цілого повстання. В таких містах є залізнична стація, почта, більша скількість зброї, склепи, аптеки, малі фабрики, певна скількість авт і автобусів. Опанування такого міста має для повстанців величезне значіння. Повстанці можуть припинити залізничну комунікацію, маючи в руках станцію, або самі в певних розмірах користати з неї. Захоплення повітового міста параліжує ворожі руки в повіті. Ворог не буде мати змоги швидко пересувати свої відділи, а повстанці будуть мати час і средства краще зорганізувати себе до оборони. Дальше заняття повітового міста дає змогу опанувати й обхопити своїми розпорядками сусідні села й призвичаїти населення до революційної влади, як рівнож втягнути його в революцію. В містах, далеких від головних або поважних ворожих сил, можна зорганізувати сильну базу, зглядно оборонний табор, для знищення якого ворог буде мусів зужити велику кількість своїх сил. Це буде ослаблювати його в іншому місці, а повстанці будуть мати змогу поширювати повстання на ворожих задах. Одним словом, здобуття і оборона малих міст дає змогу кристалізації повстання. Із пливкого стану починають утворюватися точки оборони, як це бачимо в Іспанії. Якщо українські повстанці здобудуться на такі оборони, як Альказар в Іспанії, то побіда буде по їх стороні. Але найбільша користь із заняття і оборони малих міст є ця, що повстанська влада буде мати змогу зорганізувати більше боєвих відділів, які в початках будуть мати вигляд напівреґулярних, а з бігом часу, по певній боєвій практиці приберуть вигляд і форму регулярного війська. Це будуть вже перші відділи революційної, націоналістичної армії.

Такі відділи можуть бути добре озброєнні й мати велику рухливість, бо по заняттю малих міст впадуть в руки повстанців средства комунікації і відповідна зброя. Особливо на С.У.З. мають велике значіння малі міста, бо там будуть поважні склади воєнних припасів.

Важною в початках повстання є взаїмна поміч, яку мусить дати село селові, колгосп колгоспові, а повіт повітові. Село, чи колгосп, що перевело удатне повстання, мусить спішити сусідньому на поміч, що не має досить сил справитися з ворогом. Села одного повіту мусять спішити на поміч населенню в повітовім місті, або навіть і здобути місто, та дальше спішити на поміч сусідньому повітові. Точного шабльону не можна тут подати, одначе рішає засада Наполеона, що відділ, який не має точно означеної задачі, спішить все на поміч, де чути гук гармат. Ця засада є особливо важною для повстанців, які в початках не будуть мати спільної команди, зв’язку й Генерального штабу. Бо загальний вислід повстання мало скористає на цьому, як якесь село чи колгосп знищить в себе ворога й залежить в себе «Холодний Яр». Повстанці мусять шукати ворога. Ми вже раз пережили революцію, яка не хотіла вийти поза свій повіт. Це був 1918 рік. Тоді майже без жертв переведено переворот на З.У.З., але на цьому безкровному переворотові й скінчилося. Не було зрозуміння, що треба йти на підмогу в це місце, де ворог збирається до протинаступу. Майже місяць боролася горстка війська в мурах Львова, а Край не післав підмоги, хоч на місцях не було ворога. Якби вже першого дня по перевороті кожний повіт в Галичині вислав був курінь війська під Львів, то найдалі за кілька днів було би в мурах Львова кількадесять тисяч революційного війська, яке було би втопило польський спротив в самому зародку й не дало йому розвинутися. Замість того на З.У.З. тішилися тоді з легкого перевороту й не обчисляли цілости. Меткий, підприємливий, відважний і ризиковний місцевий повстанчий провід буде запорукою додатнього висліду повстання. Засада «моя хата з краю, я нічого не знаю» є злочином в таких випадках. Подавати поміч сусіднім селам чи колгоспам буде особливо важним в нашому повстанню, бо ми будемо мати до поборювання не тільки збройну ворожу силу і ворожу адміністрацію, але й цивільний ворожий елемент. Все московське робітництво й всі польські кольоністи, що знаходяться на українських землях, є ще більшими ворогами української націоналістичної революції, як збройна ворожа сила. Перші хвилі нашого повстання мусять бути звернені проти московського, польського й румунського елементу, щоби мати безпечні зади при дальшій боротьбі зі збройною ворожою силою. А це може нам удатися, коли ми несподівано заскочимо вороже населення і напіввійськові організації й знищимо їх, заки прибіжить їм на поміч військова сила.

Кожне повстання є жорстоке й кроваве, а тим більше буде таким наше, націоналістичне. Не можна потішати себе легкою побідою, особливо українське село потерпить багато в повстанню. В часах повстання не буде пощади для колгоспу чи села, хоч би воно було навіть невинне. Українське село мусить приняти боротьбу з ворогом, бо воно має тільки дві можливості. Коли не буде ставити ворогові спротиву під час загального повстання, то ворог без страт спалить його, а людей здесяткує або вивішає. Коли ж село буде боронитися, то або оборонить себе, або ворог здобуде його й знищить. В обидвох випадках, користь буде по стороні О.У.Н. Масу є тяжко пхнути до спротиву, але як вона вже відважиться, то тоді є страшна. В нас мусить бути законом, що жодне українське село не може без спротиву здаватися ворогові й добровільно класти голову під ніж. Це викликало би упадок духа дооколичнього населення, а ворога тільки роззухвалило <би>. Тому є важним вже під час вибуху повстання зв’язати масу з самим повстанням, щоби вона була примушена ставити пізнійше опір ворогові. Одним словом, масу треба загнати в сліпу вулицю під час повстання, де вона мала би до вибору побіду або смерть в боротьбі. Може декому буде виглядати задрастичне таке сформулювання, одначе, тим не менше, це таки буде есенцією нашої воєнної доктрини під час повстання. Великий і здоровий нарід мусить вибороти собі волю або згинути по-геройськи в боротьбі.

Як треба поступати проводові, щоби масу загнати в сліпу вулицю, не належить до воєнної доктрини, бо це поступування не буде однакове по всіх українських землях. Одначе на всіх українських землях залежить вислід повстання від почувань маси. Лише під час повстань народи переживають найвищий підйом духа, й лише тоді людські пристрасті осягають вершок кипіння. Хто зуміє послужитися тими пристрастями, використати їх, дати їм ідеольоґічне оформлення, як рівнож спрямувати їх в один бік до наступу, цей творить переворот в історії.

В повстанню висувається на перше місце жорстокість і ненависть. Не ходить мені доказати, що жорстокість є нерозлучиме явище повстання чи революції, бо події в Україні за часів минулої визвольної війни й під час перших років колективізації занадто болючо свідчать, що це є – жорстокість і ненависть. Наші вороги на протязі цілої історії поводилися з нами дуже жорстоко. Ми тільки тоді будемо мати моральну перевагу над ними, коли виявимо ще більшу жорстокість супроти них. Маса прагне пімсти за свої жертви, і не треба докучати її під час виконування тої пімсти заповіддю про любов до ближнього. Зрештою, український нарід не виказував ніколи безпотрібної жорстокости й ненависти. Це тільки наші вороги впоїли в нас, що ми жорстокі, покликаючись на події за повстання Хмельницького. Одначе тоді не було так страшно в Україні, бо ж поляки цілий час повстання домагалися, щоби шляхта, а з нею і жиди вернули до своїх маєтків. Супроти ворожого елементу треба виказати таку жорстокість в час повстання, щоби десяте покоління боялося поглянути в бік України, а не то мати охоту йти на неї підбоєм. Жорстокість і ненависть мусить бути однакова як до історичного ворога, так і до свого, який є проти повстання або старається переводити в життя якусь іншу ідеольоґію або політичну концепцію, як націоналістична. З вибухом повстання треба розв’язати всі політичні партії і все й всіх підпорядкувати повстанчій націоналістичній владі. Зрештою, саме повстання поділить українську суспільність на наших прихильників, невтральних і противників. Невтральних треба буде всіма способами втягнути в повстання, а противників треба буде уважати ворогами й приноровити до них таку кару, як до ворогів.

Побіч жорстокости й ненависти, повстання відзначається тим, що має нахил руйнувати все, що носить вороже п’ятно або репрезентує ворожу неволю. Маса не розбирає, що треба нищити, а що оставити, що має велику вартість, а що безвартісне, що є патріотичним ділом, а що вандальським. Ідея, в ім’я якої робиться повстання, виправдовує і освячує крайні вандалізми й найбільш гидкі жорстокости.

Гаслом кожнього повстання є нищити вороже майно. І тут не може бути винятків чи застережень. Бо коли від маси жадається найбільшої жертвенности, а саме жертви крови, то вона ніколи не зрозуміє тих розумових причин, які забороняють її нищити матеріальне вороже майно.

Ще тепер бувші українські жовніри з У.Г.А. говорять, що Львів можна було здобути 1919 року, «бо хлопці добре билися, але наші старшини не хотіли стріляти гарматами на Львів, бо жалували камениць». Дуже примітна пересторога для українських націоналістів. Поминаючи на боці зручність ворожої пропаганди, яка вміла вщепити в українських жовнірів недовір’я до своєї команди, хоч правду сказавши це недовір’я мало деяку підставу. Тепер вже є знаним, що по заняттю Вовчух під час облоги Львова3 хлопський розум говорив, щоби II корпус У.Г.А. робив штурм на Львів, бо там були тільки слабі сили, й, зрештою, засади стратегії так диктували. Але Начальна Команда У.Г.А. побоювалася, що коли II корпус здобуде Львів, то його стяги здеморалізуються у великому місті й втратять свою бойову вартість, тому не наказала другому корпусові наступати. В цьому місці не є для нас важним спосіб думання Нач. Ком. У.Г.А., але жовнірської маси У.Г.А. Ця маса відчувала, що ті львівські камениці й цегельні – це свідки поневолення і ворожої сили. Маса відчувала, що, як довго стоять камениці у Львові, так довго той Львів буде ставитися до неї ворожо й чигати, щоби її знова поневолити. Треба мати все на думці, що маса інстинктивно прагне знищити все, що в її очах є власність ворога або підносить його силу. Я маю на думці польські двори на З.У.З. і мотомеханізовані станції зглядно урядження в колгоспах і радгоспах на С.У.З. Тут не можна давати поради масі, чи двори й колгоспи палити, а рільниче знаряддя нищити. Маса сама знає, що зберечи. Якщо якийсь колгосп зробить повстання, то він не спалить авта, якщо там будуть, але зужиє для своїх комунікаційних средств. Так само на З.У.З. ніхто не вистріляє коней землевласників, тільки забере їх на потреби повстання. В нинішніх часах мотомеханізовані станції на С.У.З. і польські двори на З.У.З. відіграють таку ролю в поневоленні українського народу, що нарід майже утотожнює їх з самою неволею. М.Т.С. (мотомеханізовані станції) тримають фактично в економічному й до певної міри в політичному поневоленню укр. нарід на С.У.З. Проти цих модерних «цитадель» московського імперіалізму звернена вся ненависть укр. селян. Треба власне під’юдити ту ненависть проти М.Т.С., бо по знищенню їх впаде ґрунтовно ціла економічно-експропріяційна система Москви в Україні. Безперечно, що укр. населення стане перед маревом голоду – коли знищить М.Т.С. і позбавить себе в той спосіб господарських знарядів. Це, мабуть, наводить деяких націоналістів, щоби порадити укр. масам на С.У.З. не нищити речі потрібні до управи рілі, бо мовляв не будуть мати чим управляти землі й забракне колачів. Такий погляд розчуленого емігранта відкидає щоденна практика революційної боротьби на С.У.З. Коли якийсь нарід дає кілька мілійонів жертв з голодової смерти, тому що не хотів згодитися добровільно на колективізацію, то такий нарід готов вкинути в горіючий доготь такого дорадника, що під час повстання не буде давати поради, як скоро й радикально знищити ворога, але буде дзявкати про це, щоби не дай Боже не розбилося якесь колесо в тракторі. Зрештою, з політичного боку є дуже важним, щоби власне розбити на початку повстання М.Т.С., бо хоч населення буде позбавлене всіх рільничих машин, то все ж таки користь буде більша, бо Москалі стратять свої твердині. Зрештою, зі знищенням М.Т.С. не буде ще населення позбавлене всіх рільничих знарядів і можливостей управи рілі. В Совєтській Україні находиться тепер близько 3 000 000 коней. Великий процент землі обробляється ще й нині кіньми. Український селянин певно без жертв з голоду переведе тракторну обробку землі на кінну. Там, де не буде коней, то селянин мотикою обробить землю на бараболю і огородину. Зрештою, і всі трактори не будуть знищені. Безперечно, що на другий рік по повстанню, Україна не буде «шпихлірем Европи». Треба буде чекати кілька років, заки наплодиться відповідна скількість коней і викується відповідна скількість плугів. Але повстання не робиться на це, щоби Україну робити на другий день шпихлірем Европи, але на це, щоби мати свою державу й змогу вільного життя і розвиватися.

Ми мусимо сказати, що навіть тоді, коли би укр. нарід станув перед маревом голоду, то його першим завданням є і буде нищити колгоспи, радгоспи й М.Т.С., бо це є бастіони московсько-большевицької економічної системи й політичного поневолення укр. народу. З військового боку нищення М.Т.С. є особливо важне, бо большевицька армія знайде тут свою базу в операціях на західньому фронті. Ніхто з українських націоналістів не в силі дати нині пораду, як має укр. селянин обробляти землю під час повстання, як не стане колективів і М.Т.С. Одначе всі, що знають і відчувають душу укр. селянина й мали стик з його правічною рільничою культурою, будуть спокійні за його роботу на полі. Як не буде плуга, то селянин здійме десь зі стриху середньовічне старе, деревляне рало й поскородить чорнозем. Як не буде коней, то запряже корови, яких на Совєтській Україні є нині більше як 5 000 000. Коли ж не стане коней і коров, то селянин мотикою обробить стільки землі, щоби не згинути з голоду. А мотики вже не забракне, бо її мав і <печерний> чоловік.

В кожньому разі не буде голоду в Україні, якщо наше повстання буде тріюмфувати, й чорнозем не буде гірше оброблений, як тепер моторами, бо за плугом буде йти вільний ратай Соборної України, й <Бог> мусить благословити його працю. Не було голоду в Франції, як селяни французької революції знищили господарський інвентар своїх февдалів і мотиками почали обробляти землю, яку їм дійсно дала на власність одинокий раз в історії революція.

Трохи інакше мається справа з польськими дворами на З.У.З. Польський двір не є тільки визискувачем робочої сили укр. села, але також символом польської влади й центром деморалізації. У дворі громадяться всі польські сили. Кожний поляк знаходить там моральну й матеріальну поміч. Звідси беруть початок всі польські патріотичні імпрези. Польський «ксьондз», учитель, діточа шкілка, стшелєц і вся польська голота знаходить пристановище в дворі. В польському дворі стають покритками всі українські бідні дівчата, що стають тут на роботу.

За це все, власне, й ненавидить українське село польський двір. Польський двір як мешкальний будинок не має для нас значіння.

Дуже дивний видається погляд, а здається, що навіть порада, на підставі якої польські двори треба вратувати від руйнуючого запалу толпи під час повстання, бо з них будуть добрі приміщення для шкіл в Українській Державі, яка в початках не буде мати средств збудувати школи чи якісь інші потрібні будинки.

Воєнна доктрина каже, одначе, що треба знищити до фундаменту польські двори й на тому місці зробити спортивні площі, щоби молода генерація юнаків Соборної України гартувала своє здоровля на тому місці, де прадіди й батьки тратили силу й честь.

Якщо укр. нарід вийде побідною рукою з повстання, то кожне укр. село збудує собі школу, яка би не тільки духом, але зверхною формою нагадувала, що в Україні настали нові часи й що школа являється центром духовного відродження на селі. Український нарід був би дійсно найбільший непотріб на світі, якби не вмів використати природних багатств української землі, як каміння, заліза й лісів, і збудувати величаві школи для свого молодого покоління.

Неспалений польський двір чи існуючий колгосп кпив би з нашої революції і наводив би на масу пригноблення. Незнищені свідки неволі були би для маси грізним мементо, що прийде день відплати, що марно пішли зусилля повстання, бо комуністи, Москалі чи Поляки вернуть, щоби знова засісти у своїх дворах. Не можна здержувати або обмежувати здорового гону маси знищити все вороже, яке вона плекає в душі й лучить тісно з додатним вислідом повстання. Пощо здалося ощаджування польських дворів, під час відвороту У.Г.А. 1919 року за Збруч? Хиба на це, щоби двори сталися осередками, де концентрувався польський спротив, а по відвороті У.Г.А. польське військо мало добрі місця на відпочинок і потрібні магазини.

А пощо здалася великодушність Нач. Ком. У.Г.А., яка строго заборонила нищити нафтовий басен в Дрогобичі й Бориславі? Безперечно, що це був чемний реверанс Нач. Ком. в сторону Мирової Конференції, але рівночасно це був незугарний і не військовий афронт в сторону української армії і самого поняття про суть і правила війни. Чи не краще було знищити ґрунтовно цілий басен, щоби поляки й донині не могли користати з нього! Було би остало більше нафти для будучої Української Держави. Треба дійсно дивуватися, що загал галицької армії не вияснив собі в інший спосіб, як це думала Нач. Ком., заборону нищити нафтовий басен.

Треба взяти під увагу, що повстання в Україні буде відбуватися серед особливо страшного знищення. Українське націоналістичне повстання має знищити два ворожі імперіялізми, які мають за собою вікові традиції поневолення України. Ця боротьба мусить скінчитися якоюсь катастрофою. Або нашою, або Московською і польською. Наші вороги будуть тепер подекуди страшнійші, як давнійше. Утрата українських земель викличе в наших ворогів сором і жаль за втраченими українськими землями, як рівнож пекуче почуття пониження за втраченим історичним мітом. Розпука рятувати це, що було істиною на протязі цілих поколінь, піднесе бойову силу ворогів і вони понесуть страшну війну на молоді революційні сили Української Держави. В цій боротьбі треба буде буквально здобувати кожню хату, кожне село чи колгосп і кожню фабрику. Тому треба бути приготованими до цього рода війни. Треба із нашої сторони розбудити в масі всі пристрасти, всю довговічну ненависть до ворогів, за це, що вони понижували й поневолювали Україну, видерли нам наше право до життя і розбивали наші мрії про наше історичне призначення панувати над Сходом Европи.

Коли уявимо собі, яким жорстоким буде наше повстання і з якими ворогами буде мати до діла, то дійсно в інструкціях до нашого повстання нема місця на інструкції про такі марні речі, як охорона дворів польських поміщиків чи тих магазинів, що вибудував московсько-большевицький уряд. Це є запримітивні речі, щоби ними клопотатися. Нам ходить здобути укр. землі, хоч би там не зостав камінь на камені. В нинішній Іспанії гинуть не то дрантиві двори польських панів або комуністичні буди, але безцінні твори штуки й архітектури, й ніхто з іспанських націоналістів не жалує за ними. Генерал Франко заповів на руїнах Альказару, що націоналістична Іспанія збудує ще кращі замки, церкви й створить ще величавійші твори штуки. Тим більше нам нема потреби журитися і уважати це недоречністю, як розлючені укр. селяни спалять польський двір чи зруйнують магазин колгоспів. По здобуттю української держави наступить період відбудови всього знищеного. І ніхто не може сумніватися, що геній українського народу перевищить самого себе під час періоду відбудови. А все це буде мати п’ятно націоналістичного духа, який виявиться в архітектурі навіть в найменшому й найбільш забутому селі. Я розвівся довше над справою тих польських дворів чи колгоспів, бо їх знищення має для нас символічне значіння, а позіставлення ненарушеними може мати необчислимі шкоди. Маса ідентифікує польський двір чи будинки колгоспу з ворожою владою, і заборона чи тільки порада охоронити це все може дати ворожій пропаганді велику зброю проти укр. націоналістів. Поляки пустять чутку, що націоналісти бояться нищити польські двори, бо бояться, що поляки можуть знова вернутися і помститися. Така пропаганда остудить запал маси до повстання, й вона займе вичікуюче становище. Комуністична пропаганда буде говорити, що націоналісти буржуї і хочуть оставити для себе двори, щоби пізнійше мати, де панувати по скінченню війни на місці польських панів. Порада оставити будинки колгоспів може мати просто катастрофальні наслідки. Маса може зрозуміти, що націоналісти схочуть по скінченню війни завести знова Комуну, й поставиться не тільки байдужно, але в певних випадках й ворожо до такої поради. Ми є оборонцями індивідуального володіння землею, і в такому разі всі ті магазини колгоспів і М.Т.С. є непотрібні, бо кожний укр. селянин може мати свою комору на збіжа і свій мертвий і живий господарський інвентар на подвір’ю. Український селянин піде «з вилами на панцирник за землю», і треба йому дати ту землю і не заборонювати спалити й знищити все те, що до цього часу заборонювало йому володіти землею. Що більше, такому нищенню дворів і колгоспів треба надати символічний підклад. От недавно австрійські націонал-соціялісти спалили символічно концентраційний табор, в якому держали їх за часів Шушніґа. Нехай так символічно палять укр. селяни колгоспи, бо вони є без порівняння гірші концентраційні табори, як той австрійський. Комуністи нищили двори з соціальної ненависти, а ми зробимо це з колгоспами й польськими дворами з національної, тому таке знищення не буде вандалізмом, але символічним знищенням ворожої влади. Для такого нищення треба виробити відповідний ритуал, щоби він пізнійше увійшов в історію, як це нині можна бачити в Парижі на пам’ятку знищення Бастилії. В багатьох селах і колгоспах знищення дворів і будинків колгоспів буде одиноким знаком, що дане село чи колгосп приступило до повстання і далося загнати в сліпу вулицю. Зрештою, без такого знищення наше повстання не набере відповідньої жорстокости. Націоналістичне повстання мусить бути вульканом, в якому має згоріти все вороже, – мертве й живе. Якщо ми хочемо кинути селянина з вилами на панцерник, то було би несмачною і шкідливою дрібницею доказувати користність полишення дворів і будинків колгоспів.

В більшій мірі, як проти дворів і колгоспів, буде звернена ненависть мас проти живих сил ворога. Хто є тим живим ворогом для поневоленого народу? В першій мірі узброєна ворожа сила, себто військо, а дальше вороже населення на укр. землях. Під час повстання це населення не буде таке зрізничковане, як нині. Воно ціле буде помагати ворожій армії. Всі комуністичні організації, стшельци, соколи, поліція, польські кольоністи, московські робітники, українські хруні або зрадники нарівні з армією є тою живою ворожою силою, з якою боротьба мусить бути безпощадна, жорстока й зоольоґічна. Бо наше повстання не має тільки за завдання зміну політичного устрою. Воно мусить вичистити Україну з чужого, ворожого елементу й з недоброго власного, ріднього. Тільки під час повстання буде нагода вимести буквально до останньої ноги польський елемент із З.У.З. і в цей спосіб закінчити польські претенсії про польський характер цих земель. Польський елемент, що буде чинно ставити спротив, мусить улягти в боротьбі, а решту треба зтероризувати й примусити до втечі за Вислу. Бо не можна до цього допустити, щоб по здобуттю З.У.З., польський елемент міг тут жити побіч Українців. З.У.З. в будучій Українській Державі має бути чистий під національним оглядом, бо ці землі мають особливе значіння для будучої Української Держави, й тому не буде часу на боротьбу з польським елементом, якщо би такий ще вийшов нерозтрощений зовсім з повстанння.

Інша справа на С.У.З., де в східних частинах ще не є означений етнографічний характер земель, а навіть антропольоґічний тип ще не вироблений. На Східних Землях остане багато чужого елементу, помимо жорстокої боротьби, що буде тут вестися. Одначе треба пам’ятати, що чим більше пропаде під час повстання ворожого елементу, тим легше буде відбуватися будова Української Держави й тим сильнішою вона буде.

Ми мусимо вже раз зрозуміти, що Москаль є жорстокий противник й що цю жорстокість можна знищити тільки приноровленням ще більшої жорстокости. Ходить про це, щоби нашій жорстокості й ненависті надати відповідне моральне оформлення, а не зменшувати чи взагалі гамувати інстинкти маси, як це робили політики з Центр. Ради. Не треба забувати, що ненависть є найстрашнішою зброєю поневоленого народу. Викликання ненависти до всього ворожого, побільшення і практичне пристосування <її> під час повстання буде одною із запорук удачнього висліду нашої боротьби.

[…][1]

До 4) Знищити живі ворожі сили й перенести війну на ворожі землі.

Повстання ОУН має знищити живі ворожі сили на укр. землях. В попередніх відділах було сказано, що до тих сил належить, рівнож побіч регулярної армії, ціле вороже населення і всі ті меншини, що ставляться ворожо до укр. самостійности. Від зрізничкованости ворогів залежати буде й спосіб їх нищення. Ворог, який виступить проти нас чинно, мусить бути знищений фізично. Решту ворожого населення треба держати під терором. Не треба соромитися тої методи, бо ми маємо до діла з ворогами хитрими або грубошкірими. Поляки, Москалі та Жиди, які чинно будуть нас поборювати, мусять бути знищені. Одначе не треба думати, що знищиться 3,5 міл. Жидів чи міліон Поляків. Треба взяти під увагу, що тільки в початках повстання затратить боротьба всякі форми. З бігом часу пічнуть організуватися фронти, а повстання переміниться у війну, й жорстокість злегчиться. Зрештою, там, де усталиться наша повстанча влада, мусимо дбати, щоби надати повстанню форми правильної війни й тим самим примусити ворога обходитися з нами як з воєнною стороною. Вороги будуть трактувати з початку українських повстанців як бандитів. Так само мусять трактувати ворогів і українські повстанці. Ворогів муситься примусити трактувати нас в боротьбі як жовнірів. Ту є тільки один спосіб, який практикував пол. Богун. Поляк Чарнецький уважав козаків за бунтівників і казав вбити на паль одного сотника полку Богуна. Богун негайно казав вбити на паль кількох Поляків з полку королівської ланової піхоти і повідомив Чарнецького, що за кожного козака він прикаже вбити на паль кількох Поляків. Чарнецький був примушений зіставляти життя полоненим козакам, бо боявся бунту в свойому війську. Жадна регулярна армія не відважиться робити жорстокости, коли знає, що противна сторона відплатить з надвишкою. Тому, коли Поляки будуть наших повстанців вішати, треба рівнож вішати польських жовнірів, а особливо старшин, які впадуть в повстанчі руки. Така репресія мусить бути під час повстання, а ще більше вона мусить бути того рода, щоби поширити терор серед ворожої армії. В кожному разі ми мусимо бути здібні відплатити ворогові тою жорстокістю, що він буде до нас приноровлювати. Це нас відразу зрівняє з ворогом.

Загально кожне повстання є дуже жорстоке, бо дає велику нагоду для схудобіння людської душі. Тому якщо не можна оминути жорстокости, то треба її бодай вміти зужиткувати для докріплення нашої перемоги. Ми тільки на цьому виграємо, як перед жорстокістю нашого вибуху польські кольоністи на ЗУЗ пічнуть в паніці утікати за Вислу. Ми і так мусимо пізнійше відібрати від них землю, отже буде краще, як вони самі в паніці втечуть. Це саме відноситься до московського робітництва по містах на СУЗ. Одначе богато цього робітництва зістане.

ЗУЗ можемо під час повстання увільнити зовсім від польського елементу, але на СУЗ ні. Коли ж опремо наші границі <о Волгу>, то в границях укр. держави опиниться велика меншина московська. Так само 3 і пів міліона Жидів не виріжемо під час повстання, як це проповідують деякі з націоналістів. Безперечно, що гнів українського народу до Жидів буде особливо страшний. Ми не маємо потреби цей гнів гамувати, противно, ще побільшувати, бо чим більше згине Жидів під час повстання, тим буде краще для української держави, бо Жиди будуть одинокою меншиною, яку не сміємо обхопити нашою денаціоналізаційною політикою. Всі інші меншини, які вийдуть живими з повстання, будемо денаціоналізувати. Одначе це політика дальша. Під час повстання, одначе, всі ті меншини будуть нашим ворогом, з яким треба вести безпардонну боротьбу. Одначе ціль нашого повстання не є тільки увільнити українські землі з-під ворога, але рівнож перенести війну у його землі. Наша визвольна війна мусить закінчитися великою епопеєю. Так, як повстанці армії французької революції пішли на підбій Европи, так наша революційна армія, яка зродиться під час повстання, не задержиться на границі етнографічної України, але перейде в ворожі землі, щоби стратувати їх копитами своїх коней, щоби закидати ворожі столиці бомбами з наших літаків і щоби по звалищах ворожих столиць проголосити повстання Укр. держави.

Цього імперіалізму нам потрібно, щоби ми увільнили нашу рабську душу від того почуття нищости супроти наших ворогів. Навіть межи націоналістами є погляди, що не треба йти на Москву, бо це зродить пізніше в Москалів охоту реваншу, себто походу на Київ. Але ж Москалі мали і будуть мати все охоту не тільки йти на Київ, але забрати цілу Україну. Тому наш імперіалізм треба спрямувати в Московщину, щоби Москалі перейшли з наступу до оборони.

Я думаю, що Москалі сильно заломляться, якщо би ми мали силу розбити їх армію і здобути Москву, щоби спалити Кремль і наповнити смердячі улиці Москви гомоном кольон нашої піхоти і гармат. І таке розбиття і пониження Москалів і Поляків мусить бути ціллю нашої воєнної доктрини.

Українська революційна армія мусить відчути посмак тріюмфу. Армія, яка дефілює в здобутій ворожій столиці, є сильна армія. Така дефіляда означує символічно, що ворог лежить роздавлений, а побідний нарід має невичерпане джерело віри у власні сили і невгнуту боєву гордість. Особливо в наших відносинах є питанням життя або смерти закінчити наше визволення стратованням ворожих столиць. На сході Европи нема місця для польського і московського імперіалізму, бо він засуджує український нарід на череду феллагів. Визволення України не полягає тільки у висвободженю українських земель з-під ворогів, але більше у висвободженю нашого рабського духа з почуття нищости. А таке почуття вищости нашої нації є тільки тоді можливе, коли наше визволення закінчиться славною епопеєю, себто походом на ворожі землі. Проголошення соборної української держави має наступити на звалищах Москви і Варшави.

З військового боку не можна собі легковажити нинішньої польської експанзії на Схід. Польща мусить бути експанзивною, якщо не хоче зійти до непотрібного нікому буфера між східною і середно-західною Европою. Зрештою, Полякам не бракує експанзії. Нинішнє політичне розбиття Поляків не має великого значіння для нас, бо в війні буде рішати молодь. А польська молодь є дуже поважний противник. Без огляду на політичні переконання посідає польська молодіж шовіністичне виховання. На цю молодіж має беззастережний вплив Сєнкєвич. І можуть наші безхребетні інтелектуалісти буритися проти політичного шовінізму Сєнкєвича, можуть навіть деякі розінтеллєктуалізовані Поляки вважати його твори за отрую на молоді душі, але це не зменшить в нічому того великого впливу, який мав і має Сєнкєвич на молоді польські душі своїми творами. Всі ці легіонери, що 1914 р. з Пілсудським йшли на війну, це духовні діти Сєнкєвича, а похід на Київ 1920 р. це нічого иньшого, тільки жадоба дістатися на давні «дикі поля», на яких здобували славу герої Сєнкєвича. Так експанзія Поляків є психольоґічно оправдана, коли візьмемо під увагу, що від 15 століття Польща звертає свою увагу на Схід. На сході збирала вона славу і сором, побіди і програші, але одного не дасться заперечити, що давня польська держава сягала від Балтику по «дикі поля».

Цю Ягайлонську ідею має і нинішня молода польська генерація і стара верства лєґіоністів, яка має нині в руках владу. Поляки здають собі добре справу з цього, що вони завдяки свойому ґеоґрафічньому положенню мусять вмішатися в кожну більшу європейську авангуру. Не треба бути наївним та потішувати себе, що вони з тих авангур не будуть знати витягнути найбільшої юристи. Головна річ, що польський нарід має відповідне духовне наставлення до походу на Схід. Це є, зрештою, життєвий інтерес Польщі – не допустити, щоби повстала самостійна Українська держава, хоч би навіть в таких границях, які нині має совєтська Україна. В кождому разі Польща є психольоґічно настроєна проти України, як і Москва, тому боротьба з цими ворогами мусить лячи в основу нашої воєнної доктрини. Польща не хоче терпіти під боком жадної України, так як і Москва, тому самостійна Україна може бути на звалищах Москви і Варшави. Цього вимагає рація існовання укр. народу.

Ці два народи є галапасами в історії народів, а їх сила випливає тільки з нашої немочі. Тому ми все мусимо пригадувати укр. нації, як римський Катон, що Москва і Польща мусять бути знищені. «Цетерум цензео, Московіям Полоніям кве деляндас ессе».
 


[1] Опущены разделы, посвященные организации повстанческого движения и созданию украинской националистической армии. – Прим. сост.

 

Заданием ОУН является:

1) вызвать восстание на всех украинских землях;

2) придать ему организованные формы и организовать из повстанческих масс украинскую националистическую армию;

3) распространить и закрепить власть на украинских землях;

4) уничтожить живую вражескую силу и перенести войну на вражеские земли.
 

К 1) Украинское националистическое восстание будет удачным, если украинские массы проникнутся идеологией ОУН. Необходимо, однако, учитывать в наших планах, что международные военные события могут ускорить взрыв восстания на Украине, пока националистическая идеология успеет полностью овладеть украинскими массами. Однако даже если международные события ускорят взрыв восстания на Украине, его позитивный результ будет зависеть только от взрывной силы украинского народа. Поэтому результат освободительной борьбы украинского народа и его будущность зависит от энергии и силы, которые он проявит во время восстания. Всякое восстание должно иметь мощную организацию, чтобы оно не выродилось в обычный бунт без позитивных результатов. Организация революционного руководства  происходит сверху вниз, так же, как в регулярной армии. Восстание будет с самого начала иметь надлежащее направление, если в округах, уездах (районах), селах или колхозах уже создана сверху местная националистическая, революционная власть. Такая власть должна иметь большой моральный авторитет, силу воли, веру, решительность и беззаветную отвагу. Местные националистические руководители  должны уметь быстро ориентироваться, потому что во время восстания будет много таких ситуаций, в которых только самостоятельное молниеносное решение может обеспечить победу восстанию. Такие качества должны иметь нынешние националисты. А этого можно достичь только тогда, если все националисты уже сейчас будут знать военную доктрину украинских националистов. Тогда самый последний националист из какого-то забытого колхоза, совхоза или волынского или закарпатского села будет действовать согласно требованиям этой доктрины.

Организованные националисты создают авангард восстания. Каждый украинский националист должен быть в первую очередь солдатом. Прочую и основную силу восстания составляют все украинцы, которые не выступят против нас с оружием в руках, как, например, коммунисты. Также нужно принять помощь национальных меньшинств, таких, как татары, немцы или болгары, за исключением жидов. Украинская масса не может оставаться нейтральной во время восстания. В восстание нужно втянуть весь украинский народ, а националисты должны внедрять и придавать восстанию националистическую форму.

Самое главное задание лежит на руководителях националистических организаций в селах или колхозах. Это самые малые организационные подразделения ОУН на западно-украинских землях. Но западно-украинских землях восстание будет проводить село, в городах преобладает вражеский элемент. На западно-украинских землях село должно поднять восстание и идти на город, и таким образом восстание на западно-украинских землях будет проводиться снизу, а не сверху. Поэтому, для него не могут быть образцами польское или московское восстания, которые происходили в городах, а села ставили перед свершившимся фактом. Село уничтожало помещиков и других врагов новой, революционной власти уже после революции. На западно-украинских землях села должны окружать большие города, как в 1918 году Львов. Украинское городское население будет только терроризировать город, и таким образом помогать селу. Точно так же на Закарпатской Украине и на Буковине главную роль во время восстания будет играть село.

Ситуация на восточно-украинских землях представляется по-другому. Большие города на восточно-украинских землях, такие, как Киев, Харьков и Одесса, имеют относительное большинство украинского населения, а города средних размеров, такие, как Полтава, Херсон, Днепропетровск, Запорожье, Елизаветград, Николаев имеют превосходящее количество украинского населения. Даже Донецкий бассейн имеет такой процент украинских рабочих, что у них есть все шансы захватить промышленные центры революционным путем. Таким образом, на восточно-украинских землях восстание будет происходить одновременно сверху и снизу – то есть, города и села выступят одновременно. При хорошем руководстве во время восстания ни один враг не будет иметь возможности бежать с украинских земель или организовать оборону.

Нужно иметь в виду, что в украинской национальной революции решающим фактором будет национальная ненависть, и в этом случае ни одна социально-враждебная группа не будет иметь возможности к ней присоединиться. То, что во всех украинских землях национальное угнетение точно сочетается с социальным, только добавит силы нашему восстанию и сделает наши боевые призывы более ясными и сильными в воздействии.

Каждое восстание имело и будет иметь тем больше шансов на успех, чем большую территорию оно охватит. Восстание нельзя сконцентрировать во времени и пространстве для масштабных и решающих ударов, как регулярную армию. Восстание действует на большом пространстве, подобно процессу испарения, и тем самым разобщает на пространстве силы врага. Чем большая территория охвачена восстанием, тем слабее враг. Для распространения восстания необходимо определенное время. Восстание не будет иметь везде одинаковую силу. В одном месте напряжение будет больше, в другом меньше. Однако со временем оно охватит вражеские силы подобно пламени. Во время восстания не играет роли много или мало населения на охваченной им территории, богатое оно или бедное. Общеизвестно, что бедное и закаленное в беде население выказывает больше всего боевых качеств. Вначале повстанцы не должны атаковать большие вражеские силы, а только должны стремиться расширить радиус восстания на вражеский тыл, поскольку обычно тут мало врагов, и население имеет больше смелости для выступления.

Большое значение имеет для восстания овладение малыми уездными городами. Уже в самом начале восстания много таких городов окажется в руках  повстанцев, но будет и много таких, которых не получится захватить в первые дни. А малые города имеют большое значение для результата всего восстания. В таких городах есть железнодорожная станция, почта, большое количество оружия, магазины, аптеки, небольшие фабрики, определенное количество машин и автобусов. Овладение таким городом имеет для повстанцев огромное значение. Повстанцы могут прервать железнодорожное сообщение, имея в руках станцию, или сами пользоваться ей при определенных условиях. Захват уездного города парализует вражеские силы в уезде. Враг не сможет быстро перемещать свои отряды, а у повстанцев будут время и средства лучше организоваться для обороны. В дальнейшем занятие уездного города дает возможность овладеть и охватить своими порядками соседние села и приучить население к революционной власти, вместе с этим втягивая его в революцию. В городах, которые расположены далеко от основных или значительных вражеских сил, можно организовать сильную базу или оборонный лагерь, для уничтожения которого враг должен будет применить большое количество своих сил. Это будет ослаблять его в другом месте, а повстанцы получат возможность расширять восстание во вражеских тылах. Одним словом, захват и оборона малых городов дает возможность кристаллизироваться восстанию. Из нестабильного состояния начинают создаваться точки обороны, как видим это в Испании. Если украинские повстанцы окажутся способны на такую оборону, как Алькасар в Испании, победа будет на их стороне. Но наибольшей пользой от захвата и обороны малых городов является то, что повстанческая власть получит возможность организовать больше боевых отрядов, которые поначалу будут иметь вид нерегулярных, а со временем, при определенной боевой практике, станут похожи на регулярную армию.

Такие отряды могут быть хорошо вооружены и иметь большую подвижность, потому что после занятия малых городов в руки повстанцев попадут средства связи и соответствующее вооружение. Малые города имеют особое значение на восточно-украинских землях, потому что там будут находиться крупные склады военных припасов.

В начале восстания важна взаимная помощь, которую село должно оказать селу, колхоз колхозу, а уезд уезду. Село или колхоз, которое провело удачное восстание, должно спешить на помощь соседу, который не имеет достаточных сил, чтобы справиться с врагом. Села уезда должны спешить на помощь населению в уездном городе, или даже захватить город, и далее спешить на помощь соседнему уезду. Здесь нет точного шаблона, но надо руководствоваться правилом Наполеона, о том, что не имеющий точной боевой задачи отряд должен спешить на помощь туда, где слышится пушечная стрельба. Это правило является особенно важным для повстанцев, у которых поначалу не будет общего комадования, связи и Генерального штаба. Потому что если какое-то село уничтожит у себя врага и устроит у себя «Холодный Яр», это не принесет большой  пользы общему результату восстания. Повстанцы должны искать врага. Один раз мы уже пережили революцию, которая не хотела выйти за свой уезд. Это было в 1918 году. Тогда на западно-украинских землях практически без жертв провели переворот, но на этом бескровном перевороте все и закончилось. Не было понимания того, что необходимо идти на помощь туда, где враг готовил контрнаступление. Горстка солдат почти месяц боролась в стенах Львова, а им не посылали подмогу, хотя на местах врага не было. Если бы уже на первый день после переворота каждый уезд Галичины послал бы во Львов батальйон, то вскоре в стенах Львова сосредоточилось бы несколько тысяч революционных солдат, которые подавили бы польское сопротивление в самом зародыше и не дали ему развиться. Вместо этого на западно-укринских землях радовлись легкому перевороту и не просчитывали ситуацию. Энергичное, предприимчивое, отважное и способное рисковать местное повстанческое руководство будет залогом достаточного успеха восстания. Позиция «моя хата с краю, ничего не знаю» является в таких случаях преступлением. Предоставлять помощь соседним селам или колхозам будет особенно важным для нашего восстания, потому что мы должны будем бороться не только с вражеской администрацией и вооруженными силами врага, но и с гражданским вражеским элементом. Все московские рабочие и все польские колонисты, которые находятся на украинских землях, являются еще большими врагами украинской националистической революции, чем вражеские вооруженные силы. Первые действия нашего  восстания должны быть направлены против московского, польского и румынского элемента, чтобы иметь безопасные тылы в дальнейшей борьбе с вражескими вооруженными силами. А это может у нас получиться, если мы неожиданно застанем врасплох вражеское население и полувоенные организации и уничтожим их, пока не прибежит им на помощь военная сила.

Каждое восстание является жестоким и кровавым – а тем более будет таким наше, националистическое. Не нужно утешать себя надеждами на легкую победу – украинское село особенно сильно пострадает в восстании. Во время восстания не будет пощады колхозу или селу, пусть даже они будут ни в чем не виновны. Украинское село должно присоединиться к борьбе с врагом, потому что перед ним стоит только два варианта. Если оно не будет сопротивляться врагу во время общего восстания, враг без потерь сожжет его, а людей децимирует или повесит. Если же село будет сопротивляться, то либо защитит себя, либо враг захватит его и уничтожит. В каждом случае ОУН получит от этого пользу. Массу тяжело подтолкнуть к сопротивлению, но когда она на него отважится, становится страшной. У нас должно быть законом, что ни одно украинское село не может без сопротивления сдаваться врагу и добровольно класть голову под нож. Это вызвало бы упадок духа окрестного населения, и добавило бы самоуверенности врагу. Поэтому уже после вспышки восстания  важно связать массу с самим восстанием, чтобы позднее она была вынуждена оказывать сопротивление врагу. Одним словом, во время восстания массу нужно поставить в безвыходное положение, чтобы перед ней стоял бы выбор: победа или смерть в борьбе. Возможно, такие формулировки покажутся кому-то слишком крайними, однако, тем не менее, это все же будет сутью нашей военной доктрины во время восстания. Большой и здоровый народ должен завоевать себе свободу или умереть геройски в борьбе.

То, как следует поступать руководству, чтобы загнать массу в тупик, не относится к военной доктрине, потому что эта деятельность не будет одинаковым образом проводиться во всех украинских землях. Однако, успех восстания будет зависеть от настроений массы. Только во время восстаний народы переживают наивысший подъем духа, и только тогда человеческие страсти достигают верхнего кипения. Кто сумеет воспользоваться этими страстями, использовать их, дать им идеологическое оформление, и направить на наступление, тот совершает переворот в истории.

В восстании выдвигается на первое место жестокость и ненависть. Мне не надо доказывать, что жестокость является неотъемлемым явлением восстания или революции, потому что события на Украине во время прошедшей освободительной войны и во время первых лет коллективизации слишком болезненно свидетельствуют о том, что это жестокость и ненависть. В продолжение всей истории наши враги вели себя с нами очень жестоко. Мы будем иметь над ними моральное превосходство только тогда, когда будем действовать против них еще более жестоко. Масса стремится отомстить за свои жертвы, и не надо докучать ей во время совершения этой мести заповедью про любовь к ближнему. В конце концов, украинский народ не проявлял без необходимости жестокость и ненависть. Это только наши враги убедили нас в том, что мы жестоки, ссылаясь на события во время восстания Хмельницкого. Однако, тогда не было так страшно на Украине, потому что поляки во время восстания добивались, чтобы шляхта, а с ней и жиды вернулись в свои имения. Во время восстания против вражеского элемента нужно проявить такую жестокость, чтобы десятое поколение боялось посмотреть в сторону Украины, а не то, что идти на нее войной. Жестокость и ненависть должна быть одинаковой как к историческому врагу, так и к своему, который выступает против восстания или старается воплотить в жизнь какую-то другую идеологию или политическую концепцию, помимо националистической. После вспышки восстания необходимо запретить все политические партии и всех их подчинить повстанческой националистической власти. В конце концов, само восстание поделит украинское общество на наших сторонников, нейтральных и противников. Нейтральных нужно всеми способами втянуть в восстание,  а противников надо будет считать врагами и применить к ним такое же наказание, как к врагам.

Помимо жестокости и ненависти восстание отличается тем, что имеет тенденцию разрушать все, что носит вражеское пятно или говорит о вражеской неволе. Масса не разбирает, что нужно уничтожать, а что оставить, что имеет большую ценность, а что бесполезно, что является патриотическим действием, а что вандализмом. Идея, во имя которой совершается восстание, оправдывает и освящает крайний вандализм и наиболее отвратительные жестокости.

Лозунгом каждого восстания является уничтожение вражеского имущества. И тут не может быть исключений и предостережений. Потому что когда от массы требуется наибольшая жертвенность, а именно жертва крови, она никогда не поймет тех рациональных причин, которые запрещают ей уничтожать вражеские материальные ценности.

Даже теперь еще бывшие солдаты из Украинской Галицкой армии говорят, что Львов можно было взять в 1919 году, «потому что парни хорошо бились, но наши старшины не хотели стрелять из пушек по Львову, потому что жалели здания». Очень примечательное предостережение для украинских националистов. Оговаривая действие вражеской пропаганды, которая умела привить у украинских солдат недоверие к своему командованию, хотя, по правде сказать, это недоверие имело некоторые основания. Теперь уже известно, что после занятия Вовчух во время осады Львова здравый рассудок подсказывал, что II корпус Украинской Галицкой армии должен штурмовать Львов, потому что там находились только слабые силы, и, в конце концов, это диктовали основы стратегии. Однако командование Украинской Галицкой армии опасалось, что если II корпус возьмет Львов, его силы будут деморализованы в большом городе и утратят свое боевое значение, поэтому не приказало второму корпусу наступать. В этом  моменте для нас важна не логика мышления командования Украинской Галицкой армии, а позиция солдатской массы УГА. Эта масса ощущала, что каменные и кирпичные здания Львова – это свидетели порабощения и вражеской силы. Масса ощущала, что сколько будут стоять каменные здания во Львове, столько этот Львов будет относиться к ней враждебно, ожидая возможности, чтобы снова ее поработить. Необходимо думать о том, что масса инстинктивно стремится уничтожить все, что является в ее глазах собственностью врага или превозносит его силу. Я имею в виду польские усадьбы на западно-украинских землях и мотомеханизированные станции или учерждения в колхозах и совхозах на восточно-украинских землях. Здесь нельзя советовать массе, жечь ли усадьбы и колхозы и уничтожать ли пахотные орудия. Масса сама знает, что сберечь. Если какой-то колхоз поднимет восстание, он не сожжет автомобили, если они там будут, а использует их для своих надобностей. Так же точно никто на западно-украинских землях не застрелит принадлежащих землевладельцам лошадей, а только заберет их для надобностей восстания. В нынешние времена мотомеханизированные станции на восточно-украинских землях и польские усадьбы на западно-украинских землях играют такую роль в порабощении украинского народа, что народ почти что отождествляет их с самой неволей. МТС (мотомеханизованые станции) фактически удерживают в экономическом, и, до определенной меры, в политическом порабощении украинский народ на восточно-украинских землях. Против этих современных «цитаделей» московского империализма обращена вся ненависть украинских крестьян. Cобственно, нужно подстрекать  эту ненависть против МТС, потому что после их уничтожения разрушится до основаня вся экономическо-экспроприаторская система Москвы на Украине. Безусловно, перед украинским населением встанет призрак голода – когда оно уничтожит МТС и таким образом лишит себя инструментов для земледелия. Вероятно, это подталкивает некоторых националистов к тому, чтобы советовать украинским массам на восточно-украинских землях не уничтожать необходимые для земледелия вещи, потому что, дескать, не будет чем обрабатывать землю и не хватит калачей. Такой взгляд чувствительного эмигранта отбрасывает ежедневная практика революционной борьбы на восточно-украинских землях. Когда какой-то народ принес несколько миллионов жертв голодной смерти, потому что не хотел добровольно согласиться на коллективизацию, такой народ готов бросить в горящий деготь советчика, который во время восстания не будет советовать, как быстро и радикально уничтожить врага, а будет кричать о том, чтобы не дай Бог не разбилось какое-то колесо в тракторе. В конечном счете, с политической стороны очень важно разрушить в начале восстания МТС, потому что хотя население будет лишено всех сельскохозяйственных машин, все же, от этого будет больше пользы, потому что москали потеряют свои твердыни. В конце концов, с уничтожением МТС население еще не будет лишено всех земледельческих орудий и возможностей обрабатывать землю. В Советской Украине находится сейчас около 3 миллионов лошадей. Значительный процент земли еще и сейчас обрабатывается лошадьми. Украинский крестьянин наверняка перейдет с тракторной обработки земли на конную, без жертв от голода. Там, где не будет лошадей, крестьянин мотыгой обработает землю для картошки и овощей. В конце концов, все тракторы не будут уничтожены. Безусловно, на второй год восстания Украина не будет «житницей Европы». Нужно будет ждать несколько лет, пока не родится соответствующее количество лошадей и не будет выковано соответствующее количество плугов. Однако восстание не делается ради того, чтобы на второй день сделать Украину житницей Европы, а для того, чтобы иметь свое государство и возможность для свободной жизни и развития.

Мы должны сказать, что даже тогда, если бы перед украинским народом встал призрак голода, его первым заданием все равно будет уничтожение колхозов, совхозов и МТС, потому что это бастионы московско-большевистской экономической системы и политического порабощения украинского народа. С военной точки зрения уничтожение МТС особенно важно, потому что большевистская армия найдет тут свою базу в операциях на западном фронте. Никто из украинских националистов не в состоянии дать сейчас совет, как должен обрабатывать землю украинский крестьянин  во время восстания, когда не станет (колхозных) коллективов и МТС. Однако, все, кто знает и ощущает душу украинского крестьянина и сталкивались с его древней земледельческой культурой, будут спокойны за его работу на поле. Если не будет плуга, крестьянин достанет откуда-то с потолка средневековую старую деревянную соху и вспашет чернозем. Если не будет лошадей, запряжет коров, которых в Советской Украине сейчас насчитывается больше 5 миллионов. Когда же не станет лошадей и коров, крестьянин мотыгой обработает столько земли, чтобы не умереть с голоду. А уж за мотыгой дело не станет, потому что она была и у пещерного человека.

В любом случае на Украине не будет голода, если наше восстание будет побеждать, и чернозем будет обработан не хуже, чем сейчас техникой, потому что за плугом будет идти вольный пахарь Соборной Украины, и Бог должен благословить его труд. Не было голода во Франции, когда крестьяне французской революции уничтожили хозяйственный инвентарь своих феодалов и мотыгами начали обрабатывать землю, которую им единственный раз в истории на деле предоставила в собственность революция.

Дело с польскими усадьбами на западно-украинских землях обстоит немного по-другому. Польская усадьба является не только эксплуататором рабочей силы украинского села, но также символом польской власти и центром деморализации. В усадьбе концентрируются все польские силы. Каждый поляк находит там моральную и материальную помощь. Оттуда берут начало все патриотические мероприятия поляков. Польский «ксензд», учитель, детская школа, «стшелец» (член полувоенной молодежной организации) и вся польская беднота находят пристанище в усадьбе.  В польской усадьбе теряют невинность все украинские девушки, которые приходят сюда на работу.

За это, собственно, и ненавидит украинское село польскую усадьбу. Польская усадьба как место для проживания не имеет для нас значения.

Очень удивляет мнение, или даже советы, согласно которым польские усадьбы нужно спасти от разрушительного азарта толпы во время восстания, потому что из них выйдут хорошие помещения для школ в Украинском Государстве, которое поначалу не будет иметь средств на строительство школ или каких-то других необходимых домов.

Военная доктрина, однако, говорит, что польские усадьбы нужно уничтожить до фундамента, чтобы молодое поколение юношей Соборной Украины закаляло свое здоровье на том месте, где прадеды и отцы теряли силу и честь.

Если украинский народ выйдет из восстания победителем, каждое украинское село построит себе школу, которая не только духом, но и внешней формой будет напоминать, что на Украине настали новые времена и что школа является центром духовного возрождения на селе. Украинский народ был бы действительно самым никчемным в мире, если бы не смог использовать природные богатства украинской земли, такие как камень, железо и лес, и построить величественные школы для своего молодого поколения.

Несожженная польская усадьба или существующий колхоз были бы насмешкой над нашей революцией, и напоминал бы массе об угнетении. Не уничтоженные свидетели неволи были бы для массы грозным напоминанием о том, что придет день расплаты, что усилия восстания были напрасны, потому что коммунисты, москали или поляки вернутся, чтобы снова засесть в своих усадьбах. Нельзя сдерживать или ограничивать здорового стремления массы уничтожить все вражеское, которое оно лелеет в душе и тесно связывает это с положительным результатом восстания. К чему привело сохранение польских усадеб во время отступления УГА за Збруч в 1919 году? Разве не к тому, что усадьбы стали центрами, где концентрировалось польское сопротивление, а после отступления УГА польская армия получила хорошие места для отдыха и необходимые склады.

А зачем было необходимо великодушие командования УГА, которое строго запретило уничтожать нефтяной бассейн в Дрогобыче и Бориславе? Безусловно, это был вежливый реверанс командования в сторону Всемирной Конференции, но в то же время это был неудачный шаг, оскоробление украинской армии и самого понимания сути и правил войны. Не лучше ли было уничтожить до основания весь бассейн, чтобы поляки до сих пор не могли им пользоваться! Осталось бы больше нефти для будущего Украинского Государства. Нужно только удивляться тому, что в Галицкой армии не отнеслись к запрету уничтожать нефтяной бассейн иначе, чем думало командование.

Нужно учитывать, что восстание на Украине будет происходить среди особенно страшного уничтожения. Украинское националистическое восстание должно уничтожить два вражеских империализма, которые имеют вековые традиции порабощения Украины. Эта борьба должна закончиться какой-то катастрофой. Или нашей, или московской и польской. Наши враги временами будут теперь страшнее, чем раньше. Потеря украинских земель вызовет у наших врагов стыд и тоску по утраченным украинским землям, а также пекучее чувство унижения из-за утраченного исторического мифа. Отчаянное желание спасти то, что было истиной на протяжении целых поколений, поднимет боевую силу врагов, и они развернут страшную войну против молодых революционных сил украинского государства. В этой борьбе нужно будет в буквальном смысле добывать каждый дом, каждое село или колхоз и каждую фабрику. Поэтому, надо быть готовыми к войне подобного рода. С нашей стороны нужно разбудить в массе все страсти, всю многолетнюю ненависть к врагам, за то, что они унижали и порабощали Украину, забрали у нас наше право на жизнь и разрушали наши мечты о нашем историческом предназначении господствовать на Востоке Европы.

Когда представим себе, каким жестоким будет наше восстание, и с какими врагами придется иметь дело, станет ясно, что в инструкциях к нашему восстанию нет места инструкциям про такие пустые вещи, как охрана усадеб польских помещиков или тех складов, которые построило московско-большевистское правительство.  Это слишком примитивные вещи, чтобы о них беспокоиться. Нам нужно завоевать украинские земли, даже если там не останется камня на камне. В нынешней Испании гибнут не то что поганые усадьбы польских панов или коммунистические сараи, а бесценные произведения искусства и архитектуры, и никто из испанских националистов не жалеет о них. Генерал Франко завещал на руинах Алькасара, что националистическая Испания построит еще более красивые замки, церкви и создаст еще более величественные произведения искусства. Нам тем более нет нужды печалиться и считать неуместным, если рассерженные украинские крестьяне сожгут польскую усадьбу или разрушат колхозный склад. После создания украинского государства наступит период восстановления всего уничтоженного. И никто не может сомневаться в том, что гений украинского народа превзойдет сам себя во время периода восстановления. И все это будет иметь печать националистического духа, который проявится в архитектуре даже в самом маленьком и забытом селе. Я подробно остановился на проблеме этих польских усадеб и колхозов, потому что их уничтожение имеет для нас символическое значение, и если оставить их неразрушенными, это может принести неисчислимый вред. Польская усадьба или колхозные здания ассоциируются у массы с вражеской властью, и запрет, или только совет охранять это все может дать вражеской пропаганде большое оружие против украинских националистов. Поляки пустят слух, что националисты боятся уничтожать польские усадьбы, потому что боятся, что поляки могут снова вернуться и отомстить. Такая пропаганда остудит порыв массы к восстанию, и она займет выжидающую позицию. Коммунистическая пропаганда будет говорить, что националисты – буржуи, и хотят оставить для себя усадьбы, чтобы потом хозяйничать там после войны на месте польских панов. Совет оставить колхозные дома может иметь просто катастрофические последствия. Масса может подумать, что националисты желают после окончания войны снова устроить Коммуну и отнесется к такому совету не только равнодушно, но, в отдельных случаях, и враждебно.  Мы являемся сторонниками индивидуального владения землей, и в этом случае все эти склады колхозов и МТС являются ненужными, потому что каждый украинский крестьянин может иметь свой погреб для зерна, свой хозяйственный инвентарь и скот на дворе. Украинский крестьянин пойдет «с вилами на танк за землю», и надо дать ему эту землю, не запрещая сжечь и уничтожить все, что до этого времени запрещало ему владеть землей. Даже больше, такому уничтожению усадеб и колхозов надо придать символическое значение. Недавно австрийские национал-социалисты символически сожгли концентрационный лагерь, в котором их держали во времена Шушнига. Пускай так же символически жгут украинские крестьяне колхозы, потому что это несравненно худшие концентрационные лагеря, чем тот австрийский. Коммунисты уничтожали усадьбы из социальной ненависти, а мы сделаем это с колхозами и польскими усадьбами из ненависти национальной, поэтому такое уничтожение будет не вандализмом, но символическим уничтожением вражеской власти. Для такого уничтожения нужно выработать соответствующий ритуал, чтобы позднее он вошел в историю, как сейчас можно это видеть в Париже, в память об уничтожении Бастилии. Во многих селах и колхозах уничтожение усадеб и колхозных зданий будет единственным знаком того, что данное село или колхоз приступили к восстанию и (людей) удалось загнать в безвыходное положение.

В конечном счете, без такого уничтожения наше восстание не получит необходимой жестокости. Националистическое восстание должно быть вулканом, в котором должно сгореть все вражеское – мертвое и живое. Если мы желаем бросить крестьянина с вилами на танк, то было бы вредной мелочью доказывать пользу сохранения усадеб и колхозных домов.

В большей степени, чем против усадеб и колхозов, будет направлена ненависть масс против живой силы врага. Кто является этим живым врагом для порабощенного народа? В первую очередь, вооруженная сила, то есть, армия, а далее – вражеское население на украинских землях. Во время восстания это население не будет таким разрозненным, как сейчас. Все оно будет помогать вражеской армии. Все коммунистические организации, «стшельцы», «соколы», полиция, польские колонисты, московские рабочие, украинские соглашатели или предатели наравне с армией являются той живой вражеской силой, борьба против которой должна быть беспощадной, жестокой и зоологической. Потому что наше восстание должно не только изменить политический строй. Оно должно очистить Украину от чужого, вражеского элемента и собственного, родного плохого элемента. Только во время восстания будет возможность вымести буквально до последнего польский элемент с западно-украинских земель и таким образом покончить с польскими претензиями на польский характер этих земель. Польский элемент, который будет оказывать сопротивление, падет в борьбе, а остальных надо затерроризировать и принудить к бегству за Вислу. Потому что нельзя допустить, чтобы после овладения западно-украинскими землями польский элемент мог бы жить тут рядом с украинцами. Западно-украинские земли в будущем украинском государстве должны быть очищены под национальным контролем, потому что эти земли имеют особое значение для будущего украинского государства, и поэтому не будет времени для борьбы с польским элементом, если бы такой сохранился еще не уничтоженным до конца после восстания.

По-другому обстоит дело на восточно-украинских землях, где в восточных частях еще не определен этнографический характер земель, и даже еще не выработан антропологический тип. На восточных землях останется много чужого элемента, несмотря на жестокую борьбу, которая будет тут проходить. Однако, нужно помнить, что чем больше пропадет во время восстания вражеского элемента, тем легче будет строить украинское государство, и тем сильнее оно будет.

Мы должны, наконец, понять, что москаль является жестоким противником и что эту жестокость можно уничтожить, только приноровившись к еще большей жестокости. Речь идет о том, чтобы придать нашей жестокости и ненависти соответствующее моральное оформление, а не уменьшать или вообще не тормозить инстинкты массы, как это делали политики из Центральной Рады. Не надо забывать, что ненависть является самым страшным оружием порабощенного народа. Разжигание ненависти ко всему вражескому, увеличение и практическое использование ее во время восстания будет одним из залогов удачного результата нашей борьбы.

[...][1]

К 4) Уничтожить живую вражескую силу и перенести войну на вражеские земли.

Восстание ОУН должно уничтожить живую силу врага на украинских землях. В предыдущих разделах было сказано, что к этим силам принадлежат, наравне с регулярной армией, все вражеское население и все те меньшинства, которые относятся враждебно к украинской независимости. От разрозненности врагов будет зависеть и способ их уничтожения. Враг, который выступит против нас действием, должен быть уничтожен физически. Остальное вражеское население нужно подавлять террором. Не нужно стыдиться этого метода, потому что мы имеем дело с хитрыми и толстокожими врагами. Поляки, москали и жиды, которые будут бороться против нас, должны быть уничтожены. Однако, не надо думать, что будет уничтожено 3,5 миллионов жидов или миллион поляков. Надо учитывать, что борьба будет принимать различные формы только в начале восстания. Со временем начнут организовываться фронты, а восстание перейдет в войну, и жестокость уменьшится. В конце концов, там, где установится наша власть, нужно будет позаботиться о том, чтобы придать восстанию форму правильной войны и тем самым заставить врага относиться к нам как с воюющей стороной. Поначалу враги будут считать украинских повстанцев бандитами. Так же точно должны рассматривать врагов и украинские повстанцы. Нужно заставить врагов рассматривать нас на войне в качестве солдат. И для этого есть только один способ, который практиковал полковник Богун. Поляк Чарнецкий считал казаков бунтовщиками и приказал посадить на кол одного сотника из полка Богуна. Богун немедленно приказал посадить на кол несколько поляков из полка королевской пехоты и сообщил Чарнецкому, что за каждого казака он прикажет посадить на кол несколько поляков. Чарнецкий был вынужден сохранить жизнь пленным казакам, потому что боялся бунта в своем войске. Ни одна регулярная армия не отважится совершать жестокости, когда знает, что противник ответит на них с избытком. Поэтому, когда поляки будут вешать наших повстанцев, нужно таким же образом вешать польских солдат, а особенно старшин, которые попадут в руки повстанцам. Такие репрессии должны проводиться во время восстания, и даже больше – они должны быть такими, чтобы террориризировать вражескую армию. Каждый раз мы должны быть способны отплатить врагу той жестокостью, с которой он будет относиться по отношению к нам. Это сразу сравняет нас с врагом.

В целом каждое восстание является очень жестоким, потому что открывает большие возможности оскотинить человеческую душу. Поэтому, если нельзя избежать жестокости, надо, по крайней мере, употребить ее для закрепления нашей победы. Мы только выиграем, если в результате жестокости нашего восстания польские колонисты на западно-украинских землях начнут в панике убегать за Вислу. Мы все равно должны будем позднее отобрать у них землю, так что будет лучше, если они сами в панике убегут. То же самое относится к московским рабочим в городах на восточно-украинских землях. Однако, многие из этих рабочих останутся.

Западно-украинские земли можем во время восстания полностью освободить от польского элемента, но восточно-украинские земли нет. Когда мы установим наши границы <до Волги>, в границах украинского государства окажется болшое московское меньшинство. Так же точно мы не вырежем во время восстания 3,5 миллиона жидов, как это проповедуют некоторые националисты. Безусловно, гнев украинского народа против жидов будет особенно страшным. Мы не должны этот гнев успокаивать, наоборот, увеличивать,  потому что чем больше жидов погибнет во время восстания, тем лучше будет для украинского государства, поскольку жиды будут единственным меньшинством, которое не затронет наша денационализаторская политика. Все прочие меньшинства, которые выживут после восстания, будем денационализировать. Однако, эта политика будет проводиться в дальнейшем. Во время восстания, однако, все меньшинства будут нашими врагами, с которыми надо будет вести беспардонную борьбу. Однако, цель нашего восстания состоит не только в том, чтобы освободить украинские земли от врага, но и в том, чтобы перенести войну на его земли. Наша освободительная война должна завершиться большой эпопеей. Как повстанцы армии французской революции пошли на штурм Европы, так наша революционная армия, родившаяся во время восстания, не задержится на границе этнографической Украины, но перейдет на вражеские земли, чтобы топтать их копытами своих коней, чтобы забрасывать вражеские столицы бомбами с наших самолетов и чтобы на руинах вражеских столиц провозгласить становление украинского государства.

Этот империализм нужен нам, чтобы мы освободили нашу рабскую душу от чувства неполноценности перед нашими врагами. Даже среди националистов есть мнения, что не надо идти на Москву, потому что это породит потом у москалей жажду реванша – то есть, похода на Киев. Однако у москалей было и будет желание не только идти на Киев, но и захватить всю Украину. Поэтому наш империализм нужно будет направить в сторону Московщины, чтобы москали перешли от наступления к обороне.

Я думаю, москали будут сильно сломлены, если бы мы имели силы разбить их армию и захватить Москву, чтобы сжечь Кремль и наполнить вонючие улицы Москвы гомоном колонн нашей пехоты и артиллерии. Такой разгром и унижение москалей и поляков должен быть целью нашей военной доктрины.

Украинская революционная армия должна ощутить вкус триумфа. Армия, которая шествует по захваченной вражеской столице, это сильная армия. Такое шествие символически означает, что враг лежит раздавленный, а у победоносного народа есть неисчерпаемый источник веры в собственные силы и несгибаемая боевая гордость. В наших отношениях является особым вопросом жизни и смерти завершить наше освобождение казнью вражеских столиц. На востоке Европы нет места для польского и московского империализма, потому что он осуждает украинский народ на судьбу феллахов.

Освобождение Украины не состоит только в освобождении от врагов украинских земель, но еще больше в освобождении нашего рабского духа от чувства неполноценности. А такое чувство превосходства нашей нации возможно только тогда, когда наше освобождение завершится славной эпопеей – то есть, походом на вражеские земли. Повозглашение единого украинского государства должно состояться на руинах Москвы и Варшавы.

С военной точки зрения нельзя недооценивать нынешнюю польскую экспансию на Восток. Польша должна расширяться, если не хочет превратиться в никому не нужный буфер между восточной и средне-западной Европой. В конечном счете, у поляков нет недостатка в экспансионизме. Нынешнее политическое поколение поляков не имеет для нас большого значения, потому что решающую роль в войне будет играть молодежь. А польская молодежь является очень серьезным противником. Несмотря на свои политические убеждения, польская молодежь воспитана в шовинистическом духе. На эту молодежь имеет безграничное влияние Сенкевич. Наши бесхребетные интеллектуалы могут возмущаться политическим шовинизмом Сенкевича, некоторые польские интеллектуалы могут считать его произведения ядом для молодых душ, однако это никак не уменьшит то огромное влияние, которое имели и имеют на молодые польские души произведения Сенкевича. Все легионеры, которые в 1914 году шли на войну с Пилсудским, это духовные дети Сенкевича, а поход на Киев 1920 года это не что иное, как жажда добраться до древнего «дикого поля», на котором добывали славу герои Сенкевича. Такая экспансия поляков психологически оправдана, если учесть, что Польша с 15 века обращает свое внимание на Восток. На востоке получала она стыд и славу, победы и поражения, но нельзя отрицать того, что древнее польское государство простиралось от Балтики до «дикого поля».

Эту Ягеллонскую идею разделяет и нынешнее молодое польское поколение и старая прослойка легионеров, которые держат сейчас в своих руках власть. Поляки хорошо используют тот аргумент, что благодаря своему географическому положению, они должны вмешаться в каждую большую европейскую авантюру. Не надо быть наивными и успокаивать себя тем, что они не смогут извлечь из этих авантюр самой большой пользы. Главное, что польский народ имеет соответствующее духовное наставление к походу на Восток. В конечном счете, в этом состоит жизненный интерес Польши – не допустить создания независимого украинского государства, хотя бы в тех границах, которые имеет сейчас советская Украина. В конечном счете, Польша психологически настроена против Украины, как и Москва, и поэтому борьба с этими врагами должна лечь в основу нашей военной доктрины. Польша не хочет терпеть рядом с собой никакой Украины, как и Москва, поэтому независимая Украина можеть состояться на руинах Москвы и Варшавы. Этого требует смысл существования украинского народа.

Эти два народа являются дармоедами в истории народов, а их сила основывается только на нашей немощи. Поэтому мы все должны напоминать украинской нации, как римский Катон, что Москва и Польша должны быть уничтожены. «Цетерум цензео, Московиям Полониям кве деляндас ессе».


[1] Опущены разделы, посвященные организации повстанческого движения и созданию украинской националистической армии. – Прим. сост.